Чи можна стягнути аліменти без визначення місця проживання дитини

У сімейних спорах часто виникає ситуація: дитина фактично живе з одним із батьків, але окремого рішення суду про визначення її місця проживання ще немає. Інший з батьків у такому випадку іноді заперечує проти аліментів і каже: “Спочатку визначте місце проживання дитини, а вже потім просіть гроші”. Верховний Суд пояснив, що такий підхід є неправильним.

16.04.2026 року Верховний Суд у справі №314/5990/24, провадження №61-16072св25, розглянув спір про стягнення аліментів за позовом батька, з яким фактично проживала дитина. Постановою КЦС ВС скасовано рішення апеляційного суду та направлено справу на новий апеляційний розгляд.

У цій справі батько просив стягнути з матері аліменти на сина у розмірі 1/4 частини доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти прожиткових мінімумів. Він посилався на те, що після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з ним, а факт проживання підтверджувався актами обстеження матеріально-побутових умов та іншими документами.

Суд першої інстанції позов задовольнив. Але апеляційний суд скасував це рішення і відмовив у стягненні аліментів, мотивуючи це тим, що між батьками ще існує невирішений спір про місце проживання дитини. Тобто апеляція фактично поставила аліменти в залежність від іншого спору.

Верховний Суд із таким підходом не погодився. Суд прямо зазначив: право дитини на утримання не може чекати, поки батьки завершать спір про місце проживання. Якщо дитина фактично проживає з одним із батьків, саме цей з батьків має право звернутися до суду за аліментами.

Це повністю відповідає чинному Сімейному кодексу України. Стаття 180 СК України встановлює обов’язок батьків утримувати дитину до повноліття. Частина третя статті 181 СК України передбачає, що аліменти за рішенням суду присуджуються у частці від доходу або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків чи іншого законного представника, разом з яким проживає дитина.

Тобто закон говорить не про обов’язкову наявність окремого рішення суду про місце проживання, а про фактичне проживання дитини з тим із батьків, хто звертається за аліментами. Саме це й стало ключовим у висновку Верховного Суду.

Окремо варто пам’ятати: мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі. Розірвання шлюбу або окреме проживання не звільняє жодного з батьків від обов’язків щодо дитини. Це прямо передбачено статтею 141 СК України.

Водночас спір про місце проживання дитини дійсно може існувати паралельно. Стаття 161 СК України передбачає, що якщо батьки, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо місця проживання малолітньої дитини, цей спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Але сам факт такого спору не блокує право дитини на утримання.

У цьому і полягає практична цінність позиції Верховного Суду: аліменти — це не нагорода одному з батьків і не інструмент тиску між колишнім подружжям. Це кошти дитини. І якщо дитина фактично живе з батьком або матір’ю, інший з батьків повинен брати участь у її утриманні.

Для таких справ вирішальними будуть докази фактичного проживання дитини: акти обстеження умов проживання, довідки зі школи або садочка, медичні документи, докази витрат, показання, листування, документи органу опіки, підтвердження того, хто щоденно забезпечує дитину їжею, навчанням, лікуванням і побутом.

Важливий нюанс: Верховний Суд не стягнув аліменти остаточно самостійно, а направив справу на новий розгляд до апеляційного суду. Причина — касаційний суд не встановлює нові факти і не переоцінює докази, а перевіряє правильність застосування права. Тому апеляційний суд має заново оцінити докази фактичного проживання дитини з батьком.

Практичний висновок: якщо дитина фактично проживає з одним із батьків, цей з батьків може подавати позов про стягнення аліментів навіть тоді, коли ще немає окремого рішення про визначення місця проживання дитини. Головне — довести не “формальний статус”, а реальне проживання дитини та її перебування на утриманні позивача.

Для батьків це важлива позиція. Не можна залишати дитину без належного утримання лише тому, що дорослі ще не завершили спір між собою. Поки триває конфлікт, дитина має їсти, лікуватися, навчатися і жити в нормальних умовах. Саме тому право на аліменти має пріоритет над процесуальними суперечками між батьками.