Доступ податкової до банківських рахунків: ЄСПЛ про межі контролю і право на приватність

Банківські рахунки — це не просто цифри в застосунку. Це повна карта фінансового життя людини: зарплата, перекази, лікування, донати, витрати, бізнес, сімейна допомога, борги, покупки, подорожі. Саме тому доступ держави до банківських даних не може бути безконтрольним навіть тоді, коли йдеться про податкову перевірку.

08.01.2026 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі Ferrieri and Bonassisa v. Italy, заяви №40607/19 та №34583/20. Справа стосувалася доступу податкового органу Італії до банківських рахунків, історії транзакцій та інших фінансових операцій заявників у межах податкового аудиту. ЄСПЛ визнав порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод — права на повагу до приватного життя.

Суд не сказав, що податкова взагалі не може отримувати банківські дані. Навпаки, боротьба з ухиленням від оподаткування є легітимною метою. Але ЄСПЛ підкреслив інше: навіть легітимна мета не дає державі права отримувати фінансову інформацію без чітких меж, належного обґрунтування та ефективного контролю.

У справі Ferrieri and Bonassisa банки повідомили заявників, що податковий орган запитав інформацію про їхні рахунки, історію транзакцій та інші фінансові операції за визначені періоди. Заявники скаржилися, що національне законодавство давало податковим органам занадто широкий розсуд і не забезпечувало достатніх гарантій від зловживань, зокрема попереднього або подальшого судового чи незалежного перегляду таких дій.

ЄСПЛ погодився: проблема була не лише в самому доступі до банківських даних, а в якості закону. Суд нагадав, що втручання у приватне життя має бути “згідно із законом”. Це означає не просто наявність формальної норми, а доступність, передбачуваність, чіткі межі повноважень і захист від свавілля.

Особливо важливо, що ЄСПЛ звернув увагу на ефективний засіб захисту. Якщо людина не може реально оскаржити доступ держави до своїх банківських даних перед незалежним органом або судом, така система не дає достатніх гарантій. Орган, який переглядає такі дії, має бути незалежним, процедура — справедливою, а рішення — мотивованим і обов’язковим.

Для України ця позиція важлива не менше, ніж для Італії. За статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відома банку під час обслуговування, є банківською таємницею. До неї належать, зокрема, відомості про рахунки клієнтів та інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта.

Стаття 62 цього ж Закону визначає порядок розкриття банківської таємниці. Зокрема, така інформація може розкриватися на запит або з письмового дозволу особи, за рішенням суду, а також окремим державним органам у передбачених законом межах. Але сам факт наявності повноважень не означає, що держава може діяти без обґрунтування і контролю.

Практичний висновок: банківська таємниця не є абсолютною, але й податковий контроль не є безмежним. Якщо держава отримує доступ до фінансового життя людини, мають бути чіткі підстави, конкретний період, конкретна особа, зрозумілий обсяг інформації, законна мета і можливість ефективного оскарження.

Для громадян і бізнесу це рішення ЄСПЛ корисне як аргумент у спорах про надмірний податковий контроль, необґрунтовані запити, широке витребування банківської інформації або втручання у фінансову приватність. Податкова може перевіряти, але не може діяти за принципом “дайте все, а ми потім розберемося”.

Головний сенс цієї позиції простий: податковий контроль має бути точним інструментом, а не відкритим доступом до всього фінансового життя людини. Саме так ЄСПЛ проводить межу між законною перевіркою і порушенням права на приватність.